Антракноз люцерни

Найпершою ознакою є поява на стеблах світлих, злегка вдавлених плям. З часом вони набувають бурого кольору і розростаються, охоплюючи стебло по колу.

На поверхні плям чітко видно чорні цятки — ацервули гриба. Це головна діагностична ознака, яка допомагає відрізнити антракноз від інших хвороб люцерни.

Верхівки пагонів можуть в’янути та загинатися у вигляді «пастушого посоха», що є типовою реакцією рослини на пошкодження провідних шляхів грибком.

При сильному ураженні кореневої шийки спостерігається потемніння та відмирання тканин. Рослина при цьому швидко втрачає життєздатність і гине.

• Вдавлені язви на стеблах.
• Чорні крапки-ацервули в центрі плям.
• Вигин верхівок «пастушим посохом».
• Передчасне опадіння листя.
• Загнивання прикореневої частини.

Збудником хвороби є гриб Colletotrichum trifolii, який належить до недосконалих грибів. Цей патоген виживає в рослинних рештках і в ґрунті, що робить його важким для контролю на полях.

Гриб утворює спеціальні структури — ацервули, які заповнені конідіями. Вони мають характерні темні щетинки, що добре помітні під мікроскопом при обстеженні уражених частин стебла.

Інфекція проникає в тканини рослини через продихи або мікротріщини. Міцелій активно розростається, руйнуючи паренхіму і судинну систему люцерни, що веде до системного ураження.

Патоген поширюється за допомогою конідій, які розносяться краплями дощу, вітром та сільськогосподарською технікою під час проведення польових робіт.

Окрім люцерни, гриб здатний інфікувати конюшину та деякі інші бобові трави, тому сівозміна є критично важливою для мінімізації ризиків розповсюдження.

Оптимальні умови для активного розвитку інфекції — це висока вологість повітря та тепла погода. Температурний оптимум для гриба становить +23...+27 градусів.

Часті дощі та тумани сприяють швидкому проростанню спор та їх поширенню на сусідні здорові рослини. Це створює загрозу швидкої епіфітотії на полі.

Загущені посіви є найбільш вразливими через погану аерацію. Волога довше затримується на поверхні рослин, що сприяє інфікуванню стебел.

Наявність механічних пошкоджень, завданих шкідниками, різко підвищує швидкість ураження, оскільки гриб легше проникає у тканини через рани.

У періоди посухи активність патогена знижується, проте він зберігає здатність до відновлення при перших же опадах.

Хвороба завдає величезної шкоди врожаю зеленої маси. Через пошкодження судинної системи рослини не отримують поживних речовин, що знижує врожайність удвічі і більше.

Кормові якості сіна погіршуються через грибкове ураження, що робить його менш придатним для годівлі сільськогосподарських тварин.

Випадання рослин призводить до зрідження травостою. Поле стає нерентабельним, що змушує фермерів достроково розорювати посіви люцерни.

Уражені хворобою рослини значно гірше перезимовують. Навесні спостерігається масова загибель пошкоджених екземплярів, що посилює проблему зрідженості.

Економічні втрати також пов'язані з необхідністю додаткових витрат на оновлення посівів та проведення захисних заходів.

Головний метод — вирощування стійких сортів. Постійна селекційна робота дозволяє виводити гібриди, здатні протистояти інфекції Colletotrichum trifolii.

Дотримання сівозміни є обов'язковим. Люцерну не слід висівати після інших бобових культур, щоб розірвати цикл розвитку гриба в ґрунті.

Оптимізація режиму скошування: уникайте надмірно низького зрізу пагонів. Це зменшує травматизацію кореневої шийки, через яку гриб потрапляє в рослину.

Боротьба зі шкідниками, що пошкоджують стебла, непрямим чином захищає культуру від антракнозу, усуваючи вхідні ворота для інфекції.

Застосування фунгіцидів доцільне лише на насінниках, де важливо зберегти кожну рослину, у товарних посівах акцент робиться на агротехнічних методах.