Антракноз лобатум

Типовими симптомами є поява плям коричневого кольору з чітким або світлим центром. Форма плям може залежати від структури листкової пластинки та місця ураження.

За умов підвищеної вологості на поверхні некротичних плям з’являються характерні подушечки, що мають колір від світло-бежевого до чорного — це і є скупчення конідій.

Стебла та черешки уражаються язвами подовженої форми, які заглиблюються в тканини. Це призводить до ламкості стебел та зупинки надходження поживних речовин до верхівки рослини.

Ураження плодів проявляється у вигляді вдавлення тканин, що згодом перетворюється на вогнище гниття. Плоди втрачають товарні якості, стають м’якими та темніють.

Загальний вигляд хворої рослини характеризується в'яненням, хлорозом листків та поступовим відмиранням окремих частин або всього організму в цілому.

Збудником цієї хвороби є гриб Colletotrichum lobatum. Це фітопатогенний мікроорганізм, що належить до роду Colletotrichum, відомого своєю агресивністю до широкого спектру культур.

Гриб утворює міцелій усередині тканин, поступово руйнуючи епідерміс рослини для виходу конідій. Ацервули, в яких розвиваються спори, є основним джерелом інфекції та розмноження патогена в період вегетації.

Інфекція зберігається на пожнивних рештках, у ґрунті, а також може переноситися з насінням. Це зумовлює високу витривалість гриба в умовах сівозміни.

Гриб здатен паразитувати на різних органах рослин, від листків до кореневої системи, що робить боротьбу з ним комплексною. Життєвий цикл патогена тісно пов'язаний із вологістю навколишнього середовища.

Рослини-господарі піддаються зараженню через природні отвори або механічні пошкодження тканин, через які спори потрапляють всередину завдяки краплям дощу чи вітру.

Основним чинником поширення інфекції є надмірна вологість повітря та ґрунту. Дощі та тумани створюють оптимальні умови для проростання спор та колонізації нових ділянок.

Температурний режим у межах від +20°C до +28°C є найбільш сприятливим для розвитку гриба. При підвищенні температури вище 30°C швидкість поширення сповільнюється.

Густі посіви, де відсутня нормальна циркуляція повітря, накопичують вологу, що створює сприятливий мікроклімат для спалахів хвороби.

Недостатнє живлення рослин, зокрема нестача мікроелементів, значно знижує їхню стійкість до грибкового ураження.

Порушення агротехніки, зокрема відмова від глибокої оранки та знищення рослинних залишків, сприяє збереженню інфекційного навантаження на полі з року в рік.

Основна шкода полягає у суттєвому зниженні врожайності через загибель вегетативних органів та зниження маси плодів. Уражена продукція не підлягає зберіганню.

Хвороба негативно впливає на якість насіннєвого матеріалу, оскільки патоген може проникати всередину насіння, знижуючи його енергію проростання та схожість.

Пошкоджені тканини стають відкритими воротами для інших хвороб та шкідників, що погіршує фітосанітарний стан усього посіву та ускладнює подальше лікування.

Економічні збитки зростають через необхідність витрат на фунгіцидні обробки, які не завжди дають змогу повністю зупинити поширення інфекції в епіфітотійний період.

При ураженні посівів на ранніх стадіях розвитку можлива повна втрата врожаю, що змушує аграріїв пересівати площі та нести додаткові витрати.

Заходи захисту повинні бути інтегрованими. Починати слід із сівозміни, виключаючи повернення чутливих культур на одне поле протягом кількох років.

Використання стійких до антракнозу сортів є пріоритетним методом. Важливо також проводити передпосівну обробку насіння сертифікованими фунгіцидами.

• Дотримання просторової ізоляції між посівами.
• Ретельне знищення бур'янів та пожнивних решток.
• Регулювання густоти посіву для кращої аерації.
• Оптимізація балансу мінеральних добрив.

Під час вегетації ефективним є застосування фунгіцидів на основі системних діючих речовин при появі перших симптомів. Потрібно чергувати препарати для уникнення резистентності.

Моніторинг полів дозволяє вчасно виявити локальні спалахи інфекції та провести точкові обробки, не чекаючи масового поширення хвороби по всій території.