Іржа мати-й-мачухи

Перші ознаки зараження з'являються на нижній частині листя у вигляді дрібних яскраво-помаранчевих пустул, що містять масу урединіоспор.

Згодом площа ураження збільшується, пустули зливаються між собою, охоплюючи значну частину пластинки листка, що призводить до втрати хлорофілу.

На початкових етапах розвитку хвороби верхня сторона листя виглядає здоровою, проте пізніше на ній з'являються характерні жовті плями.

Уражене листя стає крихким, втрачає тургор та передчасно жовтіє, що свідчить про глибокі порушення обміну речовин у рослини.

У кінці вегетації на нижній стороні листка можна помітити темні телейтопустули, що є фінальною стадією розвитку гриба перед періодом спокою.

Збудником хвороби є іржастий гриб Coleosporium tussilaginis, який належить до групи різногосподарних паразитів із повним циклом розвитку.

Гриб чергує своїх господарів, використовуючи хвойні дерева як основне місце для перезимівлі та розвитку весняної стадії спороношення.

Після розльоту ецидіоспор з хвойних порід інфекція переноситься на листя мати-й-мачухи, де розпочинається інтенсивне утворення урединій.

Патоген є облігатним біотрофом, що означає його повну залежність від живих тканин рослини-господаря для успішного проходження всіх життєвих циклів.

Міцелій гриба проникає в тканини листа, де поширюється в міжклітинниках, висмоктуючи поживні речовини та поступово виснажуючи рослину.

Висока вологість повітря та наявність краплинної вологи є ключовими факторами, що стимулюють проростання спор гриба на поверхні листків.

Температурний режим у межах +16...+20 градусів Цельсія є оптимальним для швидкого поширення епіфітотії в межах одного поля чи ділянки.

Густі та затінені посадки значно погіршують аерацію, створюючи мікроклімат, максимально сприятливий для розмноження паразитичного гриба.

Весняні затяжні дощі сприяють масовому винесенню спор з хвойних насаджень, що призводить до первинного зараження посівів мати-й-мачухи.

Наявність бур'янів та залишків рослин попереднього року на полі сприяє накопиченню інфекційного навантаження, яке зберігається протягом багатьох сезонів.

Хвороба суттєво знижує фотосинтетичну активність листків, що призводить до затримки росту та розвитку всієї рослини загалом.

Знижується вихід корисної біомаси, що є критично важливим, якщо культура вирощується як лікарська сировина для фармацевтичних потреб.

Рослини, уражені іржею, стають більш вразливими до вторинних інфекцій та несприятливих погодних умов, зокрема посухи або морозу.

Масова загибель листкового апарату скорочує період вегетації, що призводить до зниження якості та загальної ваги врожаю.

Швидке розповсюдження спор робить іржу небезпечною для великих площ, вимагаючи значних витрат на захисні заходи для порятунку врожаю.

Головним заходом профілактики є вибір ділянок для вирощування на достатній відстані від соснових лісів та інших хвойних насаджень.

Агротехнічний контроль передбачає ретельне знищення рослинних решток, які можуть бути джерелом інфекції на наступний рік.

Важливо дотримуватися оптимальної густоти насаджень, що покращує провітрювання та зменшує вологість листя вранці.

Використання фунгіцидів доцільне при появі перших симптомів, з обов'язковим урахуванням періоду очікування до збору лікарської сировини.

• Забезпечення просторової ізоляції від хвойних дерев.
• Глибока оранка або знищення уражених решток рослин.
• Використання препаратів на основі міді при ранніх ознаках.