Вірус жовтої карликовості ячменю

Перші симптоми зазвичай стають помітними через кілька тижнів після зараження, проявляючись у вигляді характерного пожовтіння або почервоніння кінчиків листків.

Рослини, уражені цим вірусом, демонструють значну затримку в рості, тому хвороба отримала назву карликовості. Міжвузля вкорочуються, створюючи вигляд щільної розетки.

Листя хворих рослин стає жорстким, набуває шкірястої текстури, а в деяких випадках спостерігається деформація листової пластинки та її скручування.

У ячменю спостерігається яскраво-жовте забарвлення листків, тоді як у вівса уражені ділянки зазвичай мають виражений червоний або оранжевий відтінок.

При сильному ураженні коренева система розвивається слабо, що призводить до загального пригнічення рослини та формування стерильного або недорозвиненого колоса.

Збудником захворювання є Barley yellow dwarf virus (BYDV), який належить до роду Luteovirus. Вірус вражає переважно флоемну тканину рослин, порушуючи відтік продуктів фотосинтезу.

Вірус не передається через насіння або механічним шляхом через пошкодження листків, головним способом розповсюдження є перенесення комахами.

Основними переносниками (векторами) вірусу є різні види злакових попелиць, серед яких найбільш агресивними вважаються звичайна злакова та черемхово-злакова попелиці.

Набуття вірусоносності відбувається під час живлення попелиць на інфікованих рослинах, після чого комаха стає здатною передавати вірус протягом усього життя.

Коло порожніх рослин-господарів охоплює майже всі культурні злаки, включаючи ячмінь, овес, пшеницю, а також численні види дикорослих злакових бур'янів.

Поширення хвороби залежить від активності міграції попелиць. Тепла осінь створює ідеальні умови для розмноження переносників та зараження озимих посівів.

Погодні умови, що сприяють розвитку переносників, безпосередньо впливають на рівень інфекційного навантаження на полях у кожному конкретному сезоні.

Велике значення має наявність «зеленого мосту» — падалиці зернових та багаторічних злакових бур’янів, де вірус та попелиці перезимовують.

Ранні посіви озимих культур часто зазнають найбільшої шкоди, оскільки вони з'являються тоді, коли активність крилатих форм попелиці є максимальною.

Помірні температури та висока вологість повітря сприяють кращому виживанню популяцій попелиць, що значно підвищує ризик епіфітотійного розвитку захворювання.

Вірус жовтої карликовості є одним з найбільш економічно небезпечних вірусних патогенів зернових колосових культур у всьому світі.

Найбільша шкода завдається в разі раннього інфікування посівів, що може призвести до повної втрати врожаю на окремих ділянках поля.

Уражені рослини мають знижену стійкість до несприятливих погодних факторів, зокрема до низьких зимових температур та весняної посухи.

Наслідком хвороби є суттєве зниження натури зерна, погіршення його технологічних властивостей, а також низька енергія проростання насіння.

Крім того, вірус ослаблює природний імунітет рослин, відкриваючи шлях для вторинних інфекцій, таких як кореневі гнилі та плямистості листків.

Основним методом контролю є мінімізація контактів між попелицями-переносниками та молодими сходами культурних рослин.

Агротехнічні методи боротьби включають вибір оптимальних строків сівби, знищення падалиці та бур'янів, що виступають резерваторами інфекції.

• Протруювання насіння системними інсектицидами для захисту на ранніх етапах розвитку.
• Обприскування посівів інсектицидами при виявленні попелиць на полі.
• Використання сортів, що мають генетичну стійкість до даного вірусу.
• Дотримання просторової ізоляції між посівами озимих та ярих зернових.

Важливо проводити систематичний моніторинг чисельності попелиць, щоб своєчасно приймати рішення про доцільність застосування інсектицидних обробок.