Аскохітоз люцерни

Симптоми хвороби проявляються у вигляді численних плям на листках, черешках та стеблах, які поступово розростаються і можуть охоплювати значні ділянки рослини.

Типові плями мають коричневий або темно-сірий колір, часто з вираженою темною облямівкою, що відмежовує уражену тканину від здорової частини листка.

На поверхні плям чітко помітні дрібні крапки — пікніди, які є органами спороношення гриба і свідчать про активну стадію поширення хвороби.

Внаслідок ураження листки передчасно жовтіють, скручуються та опадають, що призводить до оголення стебел і різкого зменшення облистяності рослин.

Ураження стебел часто супроводжується появою довгастих некротичних ділянок, які можуть спричинити злам стебла або його передчасне відмирання.

Збудником захворювання є патогенний гриб Ascochyta medicaginicola, який спеціалізується на ураженні вегетативних органів багаторічних бобових трав.

Інфекція зберігається у формі міцелію та пікнід на пожнивних рештках, а також у насінні люцерни, що дозволяє грибу успішно перезимувати навіть у несприятливих умовах.

Весною, за настання сприятливих умов, з пікнід вивільняються конідії, які за допомогою дощу та вітру розповсюджуються на молоді пагони, починаючи новий цикл зараження.

Патоген є досить пластичним і здатний уражувати не лише люцерну посівну, а й споріднені дикорослі види бобових, що підтримує його постійну присутність в агроценозах.

Цикл розвитку гриба тісно пов'язаний з періодичністю скошування травостою, оскільки саме на відростаючій отаві інфекція знаходить свій сприятливий субстрат.

Розвиток аскохітозу найсильніше прогресує за умов високої вологості повітря, частої появи туманів та рясних опадів протягом вегетаційного періоду.

Температурний режим у межах від +15°C до +20°C є найбільш сприятливим для швидкого проростання спор та інфікування здорових тканин люцерни.

Густі та забур'янені посіви створюють локальний мікроклімат із підвищеною вологістю, що значно прискорює темпи інфекційного процесу в межах поля.

Наявність значної кількості рослинних залишків від попереднього врожаю на поверхні ґрунту є головним фактором накопичення інфекційного потенціалу патогена.

Також хвороба частіше проявляється на ділянках з низькою аерацією ґрунту, що додатково послаблює імунітет рослин і робить їх вразливішими до грибків.

Шкідливість аскохітозу полягає в суттєвих втратах біомаси зеленої маси, що безпосередньо впливає на вихід поживних речовин з кожного гектара посіву.

Зменшується якість отриманого сіна через втрату листя, яке містить основну частку протеїну, необхідного для збалансованого живлення сільськогосподарських тварин.

Постійне ураження призводить до поступового випадання люцерни з травостою, внаслідок чого скорочується термін господарського використання посівів на 2-3 роки.

Уражене насіння має знижену схожість і енергію проростання, що ускладнює отримання рівномірних та здорових сходів при закладанні нових площ під культуру.

Рослини, уражені хворобою, гірше переносять зимові морози, оскільки їхня здатність накопичувати поживні речовини в кореневій шийці суттєво обмежена.

Вирощування стійких до грибкових захворювань сортів є найефективнішим методом мінімізації впливу аскохітозу на врожайність люцерни.

Правильна сівозміна, що виключає посів люцерни по люцерні протягом 3-4 років, допомагає очистити ґрунт від накопичених спор патогенного гриба.

Вчасне проведення скошування за перших ознак розвитку хвороби дозволяє запобігти масовому розмноженню інфекції та зняти заражену масу з поля.

Агротехнічні заходи, спрямовані на глибоку оранку після збору врожаю, дозволяють ефективно приховати джерела інфекції під шаром ґрунту.

Використання фунгіцидів для обробки посівів у критичні фази розвитку рослин дозволяє суттєво знизити ступінь ураження та зберегти якість кормової маси.