Біла іржа хрестоцвітих

Головною ознакою ураження є поява білих блискучих пустул на нижньому боці листкової пластинки. Ці утворення виглядають як білий порошкоподібний наліт або щільні нарости.

З верхнього боку листка в місцях розвитку пустул утворюються жовтуваті хлоротичні плями. Згодом ці ділянки можуть набувати коричневого кольору, що свідчить про відмирання тканин.

При ураженні генеративних органів спостерігається їх сильна деформація. Квітконоси та стручки викривляються, стають потовщеними, що унеможливлює нормальний розвиток насіння.

Рослини, уражені в ранньому віці, суттєво відстають у рості та розвитку. Це часто призводить до того, що капуста не формує повноцінний качан або має знижену якість продукції.

• Поява білих плям і наростів на листках.
• Деформація стебел та черешків.
• Хлороз тканин навколо місць зараження.
• Поганий розвиток суцвіть та стручків.
• Передчасне в'янення уражених органів.

Збудником білої іржі є ооміцет Albugo macrospora. Хоча за зовнішніми ознаками це захворювання нагадує грибкове, з біологічної точки зору це псевдогриб, що розвивається переважно в умовах високої вологості.

Патоген поширюється за допомогою зооспорангіїв, які переносяться краплями дощу, вітром або під час механічного обробітку рослин. Вони проникають у тканини рослин через продихи.

Грибниця збудника розвивається в міжклітинниках, висмоктуючи поживні речовини з клітин господаря. Це призводить до порушення фізіологічних процесів та формування специфічних пустул.

Ооспори, що утворюються в кінці вегетації, здатні виживати у ґрунті та на рослинних рештках протягом кількох років. Це робить хворобу вкрай стійкою до несприятливих умов середовища.

Коло рослин-господарів охоплює майже всі культурні види родини Brassicaceae, включаючи капусту білоголову, цвітну, броколі, ріпак, редьку, редис та гірчицю.

Найбільш сприятливими умовами для розвитку хвороби є помірна температура повітря (15-20°C) та висока вологість. Опади та густі тумани стимулюють швидке проростання спор.

Наявність крапельної вологи на листках є критичною умовою для інфікування, оскільки зооспори патогена потребують води для пересування до продихів рослини.

Загущені посіви, де порушена аерація, створюють ідеальний мікроклімат для накопичення інфекції. У таких умовах хвороба здатна охопити весь посів за короткий період часу.

Тривале вирощування хрестоцвітих культур на одному місці призводить до накопичення високого рівня інокулюму в ґрунті, що робить кожну наступну культуру вразливішою.

Високі дози азотних добрив без збалансування калієм та фосфором сприяють розм'якшенню тканин рослин, що полегшує проникнення патогена всередину стебел та листків.

Шкідливість білої іржі полягає в зниженні площі активної фотосинтезуючої поверхні. Це призводить до накопичення меншої кількості цукрів та сухої речовини в урожаї.

При масовому ураженні насіннєвих посівів урожайність знижується на 20-40%. Насіння, отримане з хворих рослин, часто має низьку схожість і є носієм інфекції.

Пошкоджені тканини стають легшою здобиччю для вторинних інфекцій, таких як бактеріози або м'які гнилі, що особливо критично під час зберігання капусти.

Товарний вигляд овочевої продукції значно псується, що зменшує її ринкову ціну. Багато уражених овочів не підлягають тривалому зберіганню та транспортуванню.

Необхідність проведення частих фунгіцидних обробок підвищує собівартість вирощування культури та може призводити до накопичення залишків пестицидів у продукції.

Ефективний захист базується на дотриманні сівозміни. Повернення хрестоцвітих на поле можливе лише через 3–4 роки, що дозволяє спорам патогена втратити життєздатність.

Глибока оранка ґрунту після збирання врожаю сприяє швидкій деградації рослинних залишків та зниженню рівня інфекційного фону на наступний сезон.

Важливо систематично знищувати бур'яни з родини хрестоцвітих, які виступають проміжними господарями та зберігають патоген у міжсезоння.

Для хімічного захисту використовують фунгіциди контактної та системної дії, які дозволені для використання на овочевих культурах. Обробки слід проводити профілактично.

Використання стійких до хвороби сортів та якісного здорового насіннєвого матеріалу є найнадійнішим способом зменшення ризиків ураження білою іржею.