Акрокалімоз

Основними ознаками акрокалімозу є плямистість, що з'являється на листі та стеблах, з характерним некрозом у центрі та темною облямівкою.

З часом уражені ділянки тканин відмирають, що призводить до появи дірок або розривів на листковій пластинці при подальшому зростанні.

Одним із симптомів є в’янення окремих гілок або пагонів, що стається через блокування провідних судин грибним міцелієм.

На ранніх етапах розвитку інфекції на нижніх ярусах листя можна помітити хлоротичні плями, які швидко темніють.

У випадках сильного розвитку хвороби спостерігається передчасне старіння рослини, що значно знижує ефективність процесу фотосинтезу.

Збудником захворювання є гриб роду Acrocalymma, який належить до класу аскоміцетів та спеціалізується на паратизуванні на вегетуючих органах рослин.

Патоген здатен інфікувати рослинні тканини через пошкодження або через продихи, після чого швидко колонізує міжклітинний простір.

Біологія гриба передбачає наявність стадії виживання на рослинних рештках у ґрунті, де міцелій може зберігатися тривалий час до появи сприятливих умов.

Висока пластичність збудника дозволяє йому адаптуватися до різних типів господарських культур, викликаючи специфічні некрози.

Наявність конідіального спороношення забезпечує швидке поширення інфекції в межах одного поля протягом вегетаційного періоду.

Розвиток акрокалімозу найактивніше відбувається в умовах підвищеної вологості повітря, яка перевищує 75%, та за наявності тривалих опадів.

Температурний діапазон у межах 20–25 градусів Цельсія є найбільш оптимальним для проростання спор та інфікування здорових тканин.

Порушення агротехніки, зокрема надмірне внесення азотних добрив, сприяє розростанню м’яких тканин, що робить рослину більш вразливою до проникнення гриба.

Загущені посіви створюють сприятливий мікроклімат, що значно прискорює епіфітотійний процес при наявності джерела інфекції.

Переносниками спор можуть бути краплі дощу, які розбризкуються при зливах, а також техніка, що використовується для догляду за посівами.

Шкодочинність захворювання полягає у суттєвому пригніченні росту та розвитку рослин, що призводить до недобору врожаю на рівні 20-40%.

Пошкодження судинної системи рослини обмежує приплив поживних речовин до плодів, що значно погіршує їх смакові та якісні характеристики.

Тривале перебування патогена на полі виснажує ґрунт і робить наступні сівозміни більш вразливими до комплексного ураження хворобами.

Висока інфекційна активність гриба вимагає додаткових витрат на фунгіциди, що знижує загальну рентабельність вирощування культури.

Крім прямої шкоди, хвороба відкриває «ворота» для вторинних інфекцій, які можуть призвести до повної загибелі врожаю.

Високоефективним заходом є дотримання сівозміни з чергуванням культур, які не мають спільних патогенів, що дозволяє розірвати цикл розвитку гриба.

Важливо забезпечити ретельне прибирання рослинних решток, оскільки вони є основним резервуаром для перезимівлі збудника акрокалімозу.

Застосування фунгіцидів під час вегетації слід проводити згідно з моніторингом, приділяючи увагу обробці в критичні фази розвитку.

Агротехнічні методи, такі як оптимальна густота стояння та своєчасне внесення фосфорно-калійних добрив, суттєво підвищують імунітет рослин.

• Використання стійких до хвороби сортів
• Протруювання насіннєвого матеріалу перед посівом
• Контроль бур'янів, що можуть бути господарями для гриба
• Своєчасна діагностика уражених ділянок поля